Ігор Голод

ЛЕГЕНДИ ПРО КАРМАЛЮКА — СУЩА ПРАВДА

Народний герой шість разів утікав із заслання в Сибіру

10 березня 1787 року в Головчинцях Літинського повіту Подільської губернії (нині — село Кармалюкове Жмеринського району Вінниччини) народився ватажок українських повстанців Устим Кармалюк. Здолати його героїчний опір поневолювачам не вдавалося упродовж 22 років.

Внаслідок поділу Польщі в 1772 році Поділля відійшло до православної Росії. Та це не визволило місцевих селян ні від кріпосного, ні від національного й релігійного гніту. А коли найдовіренішим радником імператора Олександра I став Адам Чарторийський, а його коханкою княгиня М.Четвертинська-Наришкіна, сваволя польської шляхти посилилася. Терпіли її, проте, не всі.

1813 року пану Пігловському відмовив у покорі його кріпак Устим Кармалюк — він дезертирував з війська й спалив гуральню Пігловського. Та зібрати гурт однодумців не встиг — бунтаря схопили, покарали 500 ударами шпіцрутенів і відправили в штрафний батальйон.

Кармалюк і звідти втік, організував загін із селян, дезертирів та міської бідноти й три роки карав поневолювачів свого народу та громив їхні маєтки. 1817 року жандарми таки схопили його й засудили до страти, замінивши її в останню мить 25 ударами батогом і 10 роками каторги в Сибіру. Та Кармалюк втік і з В’ятської етапної в’язниці. Повернувшись на Поділля, продовжував боротьбу, доки його знову не схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, видавав себе під час слідства за солдата з Костроми. Витримка не зрадила його й тоді, коли слідчі привели рідних на очну ставку і до нього радісно кинувся його 8-річний син Остап.

Невдовзі після того, як його запроторили у Кам’янець-Подільську фортецю, він організував разом з іншими в’язнями свою четверту втечу. Однак його поранили і прикували до кам’яного стовпа у вежі Юлія II, яку в народі прозвали Папською, а після ув’язнення в ній Устима — Кармалюковою. Взимку 1824 року його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір. Два роки конвоювали Кармалюка разом з іншими каторжанами до Тобольська, звідки він здійснив свою п’яту втечу.

Щоб применшити популярність Кармалюка серед селян і якось пояснити його кмітливість і доблесть, поміщики й урядовці поширювали чутки про нібито шляхетське походження ватажка. Та це лише розширило соціальну базу очолюваного ним визвольного руху, до якого почали приєднуватися й дрібні шляхтичі. Коли його знову схопили, після чергових 101 удару батогом і й мандрівки до Сибіру він здійснив свою шосту втечу.

Повстання перекинулося на Київщину й Бессарабію, згодом піднялася вся Правобережна Україна. Селянська війна під проводом Кармалюка тривала доти, доки 10 жовтня 1835 року шляхтич Рудковський не застрелив його із засідки в селі Коричинці-Шляхові, а тіло ватажка ще довго возили селами, щоб залякати селян. Поховали його в Летечеві, де 1974 року на постаменті-валуні поставили 5-метровий пам’ятник. Допитавши 2700 осіб, урядова комісія встановила, що Кармалюк підняв на боротьбу 20 тисяч повстанців, які здійснили понад тисячу виступів, а все відібране у панів майно роздавали бідноті.